Зовнішній експонометр в 2019 році. Корисна штука чи дорога іграшка?

Додамо трохи життя в цей сонний сайт 🙂

На одному з українських фотофорумів спитали відповідь на тему сабжу. Тоді я виніс цю стіну тексту в окрему тему, а зараз ше й дещо доповнив і картинки полагодив.

Отже, погнали.

На дворі (далекий вже) 2018 рік і я, будучи в тверезому глузді та ясній пам’яті, придбав зовнішній експонометр Sekonic L-308X. Доволі проста модель, з тих що нині знаходяться у виробництві в Секоніка. В більш дорогих ми отримуєм переважно різні ніштяки для пейзажистів, але ця тема від мене доволі далека. Ще калібрацію приладу під власну камеру, під конкретну вказану чутливість. Штука приємна але з’являється тільки починаючи з 478-лінійки, яка на сотню долларів дорожче. І це тільки згідно цін США. В ЄС ж своя атмосфера. Дорожча. І ця модель сенсорна. Особисто для мене недолік таки великий.

Це не перший мій зовнішній експонометр. До Секоніка в мене було штук 5 Свердловськ-4, який, не дивлячись на статус “найкращий радянський експонометр” в кирилічних інтернетах, зроблений з невдача та програвати. Ви не можете тицьнути прилад в потрібному напрямку і натиснути кнопку для заміру. Ви змушені постійно витріщатися в прилад з боку датчика й крутити диск експопар, відслідковуючи стан напівсліпого діоду (в сонячний день ви не бачите його взагалі). Загорівся чи погас? Припиняйте крутити, це і є ваші робочі значення. І якщо це найкраще з того що СРСР міг запропонувати що то казати про решту? Там ж купа зкопійованих Вестонів та Гессенів. Чи не змогли навіть зкопіювати нормально?

І це захоплююче крутіння лише в тому випадку якщо ваш С4 виявиться робочим. В мене такий був лише один чи два (але недовго). Решту я або дістав неробочими або замір там гуляв +/- обрій.

Загалом, після всіх отих пригод з заощадженнями, пішов я на аукціон та й придбав Gossen Luna-Pro F. Маленький шедевр від німецького сутінкового генія. І це ще продавець не знав що то таке й ціну ставив виходячи з напису Made in Germany на корпусі. І я прозрів. От наскільки зручним може бути прилад, нехай і більш ніж піввіковою ергономікою, який люди робили для людей. Скерував датчик куди треба, натис кнопку, крутнув на “нуль”, вибирай свої значення. Все це й будь-якому зручному положенні. Хоч догори ногами та задом наперед.

Але йому зараз років з 40. Те що він все ще працює, не лише повторювано, а ще й точно, це мені так пощастило. Але зіпсуватись може в будь-який момент. Як правило в невдалий. На різних аукціонах нині продається купа подібного старого заліза, в тому числі й з позначкою “на запчастини”. Так, недорого. Але нормально обслуговується таке обладнання, якщо вірити інтернетам, нині тільки в Голлівуді (Quality Light Metric, 7095 Hollywood Blvd, Los Angeles, California 90028, +1 323-467-2265, якщо будете поруч). Дорого. І невідомо чи надовго. І це мій ше живиться від звичайної Крони на 9v. А купа старих експонометрів створювалась під батарейки з ртутним елементом, який нині велике табу й залишився тільки у військових. І так як не для всіх є адаптери в батарейний відсік, переробляти ото все під сучасні елементи живлення окрема морока.

Так я й прийшов до бажання вибрати новий (сучасний) експонометр. З огляду на стробізм обирав з поміж Sekonic L-308X та Gossen Sixtomat F2 (найдешевші моделі з флешметром). Вони невеличкі та не мають виступаючих елементів. Хотів саме Х-версію Секоніка 308, так як лише в ній з’явився приорітет діафрагми для цієї лінійки. Якби не знайшов то придбав би Sixtomat F2, де така функція є. Але все вирішилося на рахунок Секоніка, який випадково знайшовся в магазині неподалік.

І, власне, з-за чого то все почалося:

Andrey Pl: Цікаві приблуди? Потрібна річ?

Залежить від ©

Вимірювання потужності спалаху (флешметр) взагалі нема чим замінити. Це для тих хто працює в ручному режимі. TTL-системи і недешеві і результат видають не дуже прогнозовано. Можна, звісно ж, на око потужність ставити і це навіть працює. Працює рівно до того моменту коли ми дізнаємося що наші очі страшенно адаптивні (до різних умов освітлення) і легко та невимушено проігнорують те що для фотографії вже поза межами. Яскравість та контраст екранчика камери (для оцінки фото) взагалі окрема тема.

Трохи осінньго стробізму. Ужгород, Шахта. Nikon D5100, Nikon AF-S 35/1.8, SB-600

Тут потужність спалаху виставлялася приблизно на око і, як ми бачимо, вдало (невдалі кадри я просто видаляю і ви їх не бачите, хаха). Хоча я запросто міг помилитися. Недоекспонувати. В лісі темно, зіниці розширені. Картинка з екранчика камери сприймається світліше ніж насправді і хочеться її загнати в мінус. Але вдома це перетвориться на прикру несподіванку.

Начитаний фотограф звісно ж відразу побіжить сперечатися, старанно розмахуючи гістограмою. Шкода тільки що основна її користь полягає в тому щоб її новачкам на форумах показувати. А про це прочитати вже нема де, в книжках ж бо про це не пишуть. В полі її користь практично відсутня. Розподілення яскравостей в межах кадру ми й так бачимо, коли в видошукач дивимось. І саме це нам показує гістограма. Фактично, вона існує лише для того щоб ви могли дивитись на розподілення яскравостей в кадрі коли дивитесь на розподілення яскравостей в кадрі. А от що в нас куди відхилилося й наскільки, цього от жодна гістограма вже не покаже.

Але якщо ви працюєте по приладах то наробити помилок доволі складно. Поміряли імпульс, отримали, наприклад, f7.1. А треба f2.8. І скручуємо потужність на лампочці на 2 та 2/3 стопа.

Вимірювання освітленості об’єкта штука доволі зручна. Але це можна “замінити” правилом Sunny16, сірою картою/власною рукою, експодиском чи впевненим знанням зональної системи Адамса. Ну або витріщанням в екранчик (після кожного тестового кадру, якщо у вас дзеркальна камера). І у всіх цих варіантів є своя специфіка.

Правило Sunny 16. Економічно найкращий варіант. Безкоштовний. Просто в сонячний день ставите на об’єктиві f16, а витримку ставите відповідну встановленій чутливості. Або найближчу до неї. Тільки в частках секунди. Тобто, якщо ваша чутливість на 100 одиниць то й витримка має бути 1/100. На старих механічних камерах 1/125. Якщо чутливість 800 то й витримка 1/800. Або найближча до неї. Якщо вам f16 не підходить або день не сонячний, або ви в темному підвалі ~~прикуті до сирої стіни іржавими ланцюгами~~, перераховуєте то все самі на пальцях, на око та на власний розсуд. І саме з-за цього цей варіант є результативно найгіршим в списку. Вимагає неабиякого досвіду. В ідеалі вимагає є й зйомку на плівку, на негатив, з-за неабиякої фотошироти останнього. В цифровий час це правило досить приблизне.

(Так, експонометрія, якщо в неї заглиблюватись, це складно)

Зональна система Адамса. Ну, це штука легендарна. І всі ми її тепер використовуєм. Щоправда в маленькому обсязі. Якщо вам років менш ніж 50-60 то переважно лише заради того щоб взимку зробити білим сніг. Коли снігу нема то ми вже не настільки впевнено можем накрутити потрібну корекцію. Просто не застали часи коли ці знання були необхідними. Але ознайомитись варто навіть сьогодні. Хоча б для розуміння того як працюють вбудовані в камери експонометри. Система зводить навколишнє середовище до десяти зон, з приблизним описом кожної, й дозволяє спрогнозувати результат в залежності від ваших бажаннь. Тому що експонометр все що бачить ставить в 5 зону. Посередині. А оператор вводить корекцію й соває ту зону куди йому треба.

Сіра карта. Окремий випадок системи Адамса. Незважаючи на те що ще десь в 2006 році за “середньосірий стандарт” було прийнято 12.5% сірого (замість більш світлого 18% сірого, в традиційних фототермінах це приблизно 0.5 стопа), Кодак продовжує виготовляти 18% сірі карти. І в залежності від того прилад якого року ми використовуєм (і по якій карті робимо замір), нам знадобляться різні корекції. Непевності додає ще той факт що не всі перейшли на новий стандарт. Гессен продовжує калібруватись на 18% сірого, Кенко, що продовжує справу Мінолти в експонометрах, наче теж. А Секонік от на новий стандарт перейшов, щоправда я вже не пам’ятаю з якої моделі. Але все це не має великого значення, поки в ваших руках є певна “точка відліку”, з відомими світловідбиваючими властивостями. Історично – сіра™ карта. Поміряли її, отримали результат. Загалом точно але не дуже зручно. Малі картки легко поставити в кишеню але їх легко перекрити камерою або кинути тінь. З великими все навпаки.

Рука (помита). Ще один окремий випадок системи Адамса, завжди поруч. Саме в цю мить замір камерою по зовнішньому боці моєї долоні потребує десь +1 стоп корекції, порівняно з китайською сірою картою. Шкіра світліша, то ж відбиває більше світла. Так собі це й уявляю. Лицехап стриба на обличча моделі… Так, стоп. Загалом, не найкраща ідея, нерікоміндую. Ну й колір шкіри періодично змінюється. Отже змінюватиметься й потрібна корекція.

Експодиск. Почепили на скельце, скерували в потрібний бік, зробили вимір. Але. Зайва метушня з різними діаметрами. Під який об’єктив його купувати? А потім тими об’єктивами жонглювати чи що? Чи може накупити тих дисків на всі об’єктиви?

Екранчик камери. Наче й найбільш розповсюджений варіант. Переважно тому що він йде в комплекті з камерою. Відзняли, подивились що вийшло, при потребі покрутили коліщата. Але коли ми згадуємо за неймовірну адаптивність нашого зору, все вже не так однозначно. Ну й екранчик показує тільки jpg (навіть якщо ви увімкнули raw, так). Індикаця вибитих частин кадру і навіть священна для декого гістограма, все це також береться з jpg-файлу.

Ну й все це можна “компенсувати” обробкою отриманого фото вдома. Наче всі цим займаються, дехто навіть знаходить це захоплюючим та цікавим, але… Але з часом все це перетворюється нудну повсякденність. Яка не несе нічого нового, забирає купу часу і від якої хочеться втекти якнайдалі.

А маючи можливість поміряти освітленість об’єкту ми лише обираємо що хочемо пропрацювати краще. Світлі участки, тіньові чи щось посередині. Відбиваючі властивості об’єктів (колір, форма, фактура) на результат вже не впливають. І натискаємо кнопку. Причому купа народу такими тонкощами ніколи не переймається. Просто тицяє напівсферу в бік камери (так в старих книгах пишуть) і отримують хороший результат. Прогнозований. Повторюваний.

Звісно ж, все це працює лише якщо ми знаходимось під тим самим освітленням що й те що ми фотографуємо.

Десь так виглядає замір освітлення на локації

Це, наприклад, аж цілий один я. Роблю виміри світла, яке за кілька хвилин буде на моделі. Тут ше Gossen Luna-PRO F в роботі.

І що з того вийшло. Я хотів сонячний вечір, я отримав сонячний вечір. Останній вечір літа, вечір 31 серпня, має бути саме таким. Сонячним. Отримав першим ж кадром, без витрачання часу на пристрілювання та корекції. Що важливо в таких от зйомках, бо з лісу в будь-яку мить завжди може хтось вилізти. Так й вийшло, звісно ж. Але то вже інша історія.

Враховуючи все вищесказане, цей тип заміру найкраще підходить портретистам. Модель завжди поруч, в тому самому освітленні. А от пейзажистам вже складніше. Надто якщо вам треба поміряти гору що в кілометрі від вас. Пейзажистам ідеально підійде спотметр, але прилади з хоча б “дитячим” 5-градусним датчиком вийдуть в зовсім інші гроші. До того ж, всі більш-менш сучасні фотокамери той спот також мають. Хоча його користь сильно залежить від фокусної відстані начепленого об’єктива. Що довша фокусна відстань то менше кут зору й більше користі. Менше зайвого потрапляє в зону вимірювання.

Ще 308-лінійка експонометрів Секоніка вміє виміряти яскравість об’єктів, як й будь-яка інша фотокамера з експонометром. Але робить це гірше. Тут нема видошукача, навіть як зовнішній аксесуар. І ми лише приблизно знаємо куди скероване віконце з датчиком. Так що цим типом замірювання в 308-лінійці можна сміливо знехтувати.

Навіщо воно мені в 2019 році? Ну, я маю трохи власного світла і ставити потужність на око така собі ідея. Хоча саме цим я й займався багато років. А тут є флешметр, з яким все виставляється не лише швидко, а й точно. Вимірювання освітленості моделі? Теж корисно. І хоча з сучасними камерами питання експонометріїї вирішуються значно простіше, мені хотілося ще більше оптимізувати процес. Позбутися впливу яскравості на виміри. Не скніти вдома за обробкою годинами. Фотографування на плівку? Іноді на мене находить й таке. Але, враховуючи певні організаційні складнощі з проявкою та скануванням, в наш час, хотілося б мінімізувати вплив на результат хоча б вбудованих в камери експонометрів. Це якщо ті ще живі (мені пощастило з обидвома камерами) та використовують сучасні батарейки (одна з моїх камер розрахована на батарейки яких вже нема).

Так що, загалом, штука корисна, як не поверни. А якщо ви ще й знаєте куди її повертати то користь взагалі не піддається вимірюванням!

Ну і хто дочитав аж до кінця, всім дякую за увагу 🙂