Чемпіонат України з швидкісного спуску 2018

Тепла та лампова гінка

Відкатали відкриття сезону, поїли печених ковбасок, пора й серйозне щось відвідати? Літо, Сонце, тепло, пил стежок під колесами. Що взагалі може піти не так?

І тут літо зненацька взяло відпустку.

Багато хто з учасників виїжджав з дому ще влітку а приїхав в холодну осінь. Затягнута холодним туманом ранкова п’ятниця в Пилипці мала не лише грозу та зливу, а й +6 градусів. Злива швидко скінчилася але туман стояв аж до обіду, після якого знов розпочався дощ. Я приїхав десь о 10й годині, то вже трохи потепліло. Перейшов через перевал і привіт Пилипець, я скучив. Соваю до організаторів, вітаю знайомих, знайомлюсь з незнайомими, оце от все. Отримую бейджика з підйомами, скептично дивлюся на туман, в якому зникають канати витяга. З велосипедами наче ше ніхто не підіймався і ніхто не знає що відбувається на горі (спойлер: туман). Але поки я внизу ходив та фотографував різне, хлопці з Одеси почали підйом з велосипедами, а це вже знак що час підійматися й мені.

20 хвилин наче з фільму жахів (нагору їдуть живі люди, а вниз лише пусті крісла) і я на горі, просто в центрі туманної хмари. Трохи блукаю околицями, шукаючи минулорічну стартову площадку (не там). Ледве знаходжу залишки від неї і повертаюся. Випадково в тумані знаходжу суддю що збирає данину у вигляді підписів і години дві ми стирчимо разом на горі, чекаючи на учасників гонки. Холодно, сиро і взагалі незатишно. Велосипедистів нема і ми приймаємо рішення їхати вниз. А там вже вирує життя. Поки ми блукали в тумані більша частина учасників прокинулася і підтягнулася до витяга. Зтравлюють повітря в камерах, мотаються в целофанові пакети, чіпляють номерки. Тим часом туман поволі зникає і на гору підіймається все більше й більше велосипедів. Підіймаюсь за ними й я, на цей раз вже до вечора.

А ввечері традиційна для байк-парк компанії культурна програма, на яку я цього разу не потрапив. Сушив взуття, яке промокло наскрізь. Нотатка на майбутнє: придбати нормальне взуття! Сидів в номері, тягав фото з камери в смартфон та робив інформаційну підтримку чемпіонату в інтернетах 8)

А потім хлопці принесли ковбаски. Багато смачних ковбасок.

Наступний день почався з дощу. Загалом, вся культурна програма п’ятниці повторилася, лише туман організатори змінили на дощ. Дощ постійно, з невеликими перервами. Тут стає в нагоді древній целофановий пакетик, в якому я художньо провертів дірочку і так весь день ходив. Умови вельми складні. Це було ясно навіть без огляду траси. Супер Маріо навіть по сухому далека від лінивої прогулянки по набережній. Я з велосипедом тримаюся від неї подалі, не вистачає шибайголовості (Горіллаз ♥).

Але після кількох днів дощу та сотень заїздів відведена під гонку траса взагалі перетворилася на ковзанку. Жодного чистого учасника. Суцільні падіння та ванни в болоті. Через кілька годин зламається мийка й організаторам спішно доведеться розгортати запасну. Був чувак на хардтейлі, який зламав дропаут і колесо в нього трималося лише на силі волі. Там не було заднього гальма й ланцюга, а на додачу він ше й шолома зламав. Й з оцим усім він таки фінішував, причому навіть з ненайгіршим часом! Мені здається він увійде в легенди байк-парку.

В неділю дощу вже практично не було, лише вранці трохи накрапав. Ми виселяємось з мотелю (головне не забути решітку для грилю), доїзджаємо до місця реєстрації веселих стартів і десь тут дощ й закінчується. Але траса мокра і розкатана, коріння таке ж слизьке як і минулого дня. Учасники обмінюються найкращами траєкторіями та змагаються в тому хто більше дірок в джерсі наробив за минулі дні. Вештаюсь взад-вперед, слухаю як хлюпає вода в кросівках, знимкую трохи різне та пам’ятне. Ближче до стартів пішов вже на трасу, де й провів весь час. І хоч я бачив то все на власні очі але все ще погано собі уявляю як можна гасати по таких поверхнях.

З стартом останнього учасника дається команда на прибирання маршалами траси від розмітки і всі ми починаємо рухатись вниз. Оте прибирання призвело до кумедної трохи ситуації, коли маршали з перших КП вийшли з лісу і… розмітки вже не побачили і гадали куди йти 🙂 Цю історію я вже почув внизу, коли всі чекали на нагородження. Ну а після нього оте завжди сумне прощання й збирання додому.

Гінка пройшла в атмосфері тепла та затишку.
Готуємось до наступної.