Літо в форматі jpg / Півроку з Fujifilm X-T20

     Привіт. Мене звуть Тарас і я років з 10 був впертим шанувальником фотокамер Nikon
 
     А потім Fujifilm (підступно!*) анонсував X-T20.
 
     І півроку тому я її придбав.

 
 
 
     Фотографую здебільшого гірський велосипед, іноді ще розважаюся зйомкою оголеної натури та білизни на ній. Саме в розрізі таких зйомок й написана ця стіна тексту.
 
     Псто не проплачене. Тому чекайте на неконтрольований потік свідомості та чудернацькі місцями висновки. Тут не буде графіків, цитування даташитів, фотографій гілок та решти того, що так цінують шанувальники теоретичної фотографії.
 
     Все з особистого досвіду.
 
     Отже, почали.
 
     Н е д о л і к и!
 
     Це щоб ви відразу бачили на що підписуєтесь.
 
     Під номером першим йде, звісно ж, швидкість, з якою просто на очах тане заряд батареї. Взагалі, характерне для бездзеркальних камер явище. Всі ці сучасні зручності таки мають з чогось підживлюватися. Але там де мені раніше вистачало одного акумулятора, сьогодні треба три. В мене взагалі п’ять. Треба з тим щось робити.
   
    Номер два. Незручний відсік картки пам’яті. Вставити (картку) ще досить легко. От витягнути… Воно, звісно ж, технології, WiFi в кожній хаті. Але я місцями консерватор й ту штуковину періодично з камери таки дістаю. Ну така собі розвага. Хоч би та пружинка виштовхувала картку далі чи що.
 
     Три. Мультиекспозиція. Потенційно цікава іграшка. Але не тут. Тут просто напівпрозорий кадр №2 ставиться на кадр №1. І все. Серйозно? Між іншим, під мультиекспозицію тут аж цілий окремий режим на диску відведено.
 
     Скандальна четвірка. Іноді, дуже рідко (я десь за весь час так й не зміг, хоча місцями навіть намагався), під час зйомки в контровому освітленні, можна зловити рожеву пляму в кадрі. В якій ви побачите не тільки 42, а й решітку матриці. Проблема не нова, вона зустрічалася й в камерах інших виробників. Але чомусь саме з виходом моделей Т2/Т20 почали роздмухувати істерію навколо неї. Причому в цьому шоу, на базі 3.5 ненайкращих фотографій, найактивнішу участь приймали люди в яких цих камер нема. Ще раз, я особисто з цим не зтикався. Хоча контровичок ніжно люблю, а загально кадрів було вже зроблено десь за 25000 (омг).
 
      Десь ше через півроку насилу знайшов ше один недолік. П’ятий. Виявляється, в камерах Fujifilm, з якогось дива, при блокуванні експозаміру блокується й переміщення точки автофокусу. Після того як ви в повну силу використаєте старанно вивчену напам’ять зональну систему старого Адамса, замірявши засмаглого лоба (ну чи там сіднички) вашої модельки і заблокуєте результат, система вам не дасть захоплююче совати точку автофокуса по всьому полю кадра. З якого дива це зроблене я не можу навіть вигадати. Але це є у всіх камерах системи Х. За більш старі просто не знаю. 
 
     І якщо ви з усім цим згодні миритися, запрошую читати далі.
 
     Відступ ліричності: частина моїх об’єктивів ще з плівкового періоду. Вони все ще вміють в хорошу картинку і доволі зручні якщо ви схочете змінити систему. Не треба оновлювати весь парк заліза, достатньо поміняти адаптер. Але на дзеркальних камерах працювати з ними незручно, частину з них туди взагалі не встановиш. Переважно з цієї причини я й хотів бездзеркальну камеру. Ну там ше принципова відсутність фронт/бек-фокусів, електронний видошукач й інші досягнення цивілізації. В мене був вже Olympus E-PM2, чудова маленька камера на кожен день. Але сенсор m4/3 перетворював мої старі скельця на занадто вже довгі. В полі це не проблема але доволі часто я фотографую в звичайних квартирах. А тут Fuji. Славнозвісні плівкові кольори, ретро-дизайн, оце от все. Беру. 
   
 
     Отримав камеру 13 червня, якраз перед обідом. І вже ввечері погнав на першу зйомку. Ледве вистачило часу щоб прочитати (але не запам’ятати) інструкцію та відчутно виснажити батарею. Але, завдяки тому що основні елементи керування винесені назовні, все пройшло не так вже й погано. Той самий момент коли наче саме в руку лягло (а ще я вмію тримати в руках плівкові камери). При тому що камера невеличка, додаткового хвату в мене дотепер нема й не планую. Але ергономіка відчутно несучасна. Плата за дизайн.
 
 
     Щоправда розміри корпусу таки дозволяють дотягнутись до всіх кнопок. Загалом, стареньку плівкову камеру серії Fujica ST витягли з горища, відмили, щільну задню кришку замінили на рухливий екранчик, а замість ролика плівки всередину увіпхнули набір сучасних дротиків та мікросхем. І керується все це приблизно так само як й та сама Fujica ST. Окрему кнопку під ISO сюди не завезли (зарядив ролик двухсотки і ходи з нею, поки не скінчиться) то ж обираємо її заздалегідь (насправді ні, тут є чудове AutoISO), витримку регулюємо верхнім диском (або заднім, поставивши верхній в Т-режим) і діафрагма ловко крутиться просто на об’єктиві. Спочатку мене ще дуже тішило ціле окреме коліща під експокорекцію, але з часом я його просто встановив в положення С й кручу тепер передній диск. Частину кнопок можна переназначити під власні потреби, під це є цілий окремий пункт в меню (або затисніть секунди на дві потрібну кнопку). Так кнопка блокування експозиції в мене тепер регулює чутливість сенсору, а кнопка блокування фокусу відповідає за встановлення балансу білого. І на Fn я повісив зміну типу затвора. Решту залишив без змін, за весь час так й не зміг вигадати що б туди ще назначити. Дотепер задоволений.
  
     Вранці наступного дня поїхав до приятельки, в чиї вікна на світанку зазира вуаєрист Сонце, – камера викликала захоплене вищання. Не менше вражень справила на неї й можливість забирати фото з камери, просто підключившись до неї зі смартфону (встановивши завчасно потрібне ПЗ). Так як камера нова й на той момент були певні проблеми з підтримкою її raw-файлів (вони все ще не до кінця вирішені, чекаю X Raw Studio на початку 2018р.), зйомку я проводив в raw+jpg. І знаєте що? Ми були задоволені отим готовим результатом просто з камери. Не знаю чи пов’язаний плівковий підрозділ Fujifilm з цифровим, але робота була виконана цілком пристойна. Й в більшості випадків файли з камери не потребували ніякого втручання. Звісно ж, якщо ви налаштували камеру під свою задачу. А якщо ше й сіру карту з собою тягаєте… Тут є купка кольорових профілів (з назвами відомих плівкових емульсій Fujifilm, не дуже на них схожих але все-рівно приємних), під різні сюжети, а ще все це багатство можна запхати в Q-меню. Де є аж 7 слотів, під довільні налаштування. Є можливість окремо задати рівень світлих частин кадру, темних, кольорову насиченість, корекцію балансу білого та багато що ще. Всі ці зручності призвели до того що саме jpg став для мене робочим варіантом, а raw я просто зберігаю на жорсткому диску. Іноді.
 
     Ми гуляли містом, ми їздили в поля. Ми досліджували вплив об’єктивів різних епох на об’єми продажу спідньої білизни. Ми тікали від рибалок. Мої музи годували комарів, я експериментував з профілями Astia, Classic Chrome та Acros. І ми завжди отримували цікавий результат.
 
 
     Так минало літо. Літо в форматі jpg.
 
   Але найбільшим тестом для камери став кінець серпня та чемпіонат України зі швидкісного спуску. Триденне свято безперервної юності, невпинного літа, а ще я ноги обдер та в кропиву сів. І незважаючи на всі ці пригоди камера була наче маленький та дуже злий кулемет. Серійна зйомка мій найкращий товариш й витратившись на швидкісну карту пам’яті (SanDisk 64 GB SDXC UHS-I U3 Extreme Pro) я жодного разу про це не пожалкував. Буфер не захлинався, кожну серію камера пережовувала швидко. Зазначу що фотографував я в jpg. Запас швидкісних карт пам’яті, під триденну зйомку в raw, виходить дещо дорогим.
 
 
     Польовий тест на заповнення буферу, з вищезгаданою карткою пам’яті, показав що камера, до заповнення буферу, в режимі fine jpg та з електронним затвором, може відзняти ~54 кадри (далі швидкість падає до ~1к/с). Й ще потім секунд з 8 все це скидає на картку. В raw+fine jpg ці показники погіршуються разів десь в два. Непогано, як для такого малюка.
 
     Ще вдома я думав над тим який профіль використовувати, враховуючи що часу на редагування не буде. А потім виявилося що у Fujifilm є профіль, опис якого ідеально підходить під умови сонячного літа на високих швидкостях в лісі. Pro Neg. Hi. Плівкова симуляція, портретної направленості, для умов коли нема можливості ідеально встановити освітлення. Саме ця ситуація виникає на таких змаганнях, коли весь день рухаєшся по трасі й Сонце вранці зліва, а під вечір вже відчутно зправа. Отже, Pro Neg. Hi. Випробував його вдома на котусях і пішов купувати білет. 
 
    Автофокус – доволі швидкий та точний. Всюди, куди я міг втиснутися з 18-55/2.8-4 (судійські намети, майстерня, оце от все), камера фокусувалася  без особливих складнощів. І жодного фронт/бек-фокусу! Там я виставив в налаштуваннях спочатку 91 точку автофокусу, а потім взагалі велику зону. Так менше рухів треба щоб ганяти точку по полю. А то їх, тих точок, там непристойно багато. Аж 325.
 
    Але не все вирішується автофокусом. Надто коли в тебе об’єктив з початку 70х років минулого сторічча. З часів коли на різкість наводились лише вручну. І тут на допомогу приходять такі чудові штуки як фокус-пікінг та екранна лупа. Два найкращі помічники для шанувальників старої оптики та прекрасна можливість дати їй друге життя. Fujifilm тут ніяк не обмежує користувачів, їх камери з старими об’єктивами працюють так само як й з сучасними. Навіть замір є. У всіх камер. А не лише в старших моделях. Чуєш, Nikon?
 
    На змаганнях ще в повній мірі оцінив комунікаційні властивості камери, завдяки яким мав змогу оперативно ділитися фотографіями. Як з учасниками свята безпосередньо в лісі так й тими хто приєднатися до нас не зміг. Вмикаєш WiFi-мережу на камері, підключаєшся з смартфону, забираєш потрібні фото і у Фейсбук то все відразу такий. Якщо зловиш Інтернет в горах, звісно ж. Головне не забути увімкнути в налаштуваннях камери стиснення файлу для передачі. І от саме в таких умовах починаєш цінувати хороший результат просто з камери. Займатися додатковою обробкою файлів банально нема часу.
 
 
     Загалом, камерою залишився дуже задоволений. Ну вона мені ще до серпня встигла сподобатись. Але одна справа фотографувать в затишній квартирці, на ліжку дівча вовтузиться, грає приємна музика, і зовсім інша стрибати по камінню та продиратися крізь хащі. Підсумовуючи, тут хороший результат з камери, чудові екрани (всі два), непогана робота на високих ISO (друкував фото з камери на ISO6400 в розмірі 20х30, з шумодавом в -4) і купа дисків та кнопочок, які можна хвацько крутити та натискати і отримувати від того різний (та швидкий) результат.
 
     Хороша камера. Люблю її.
 
* – Ці камери в англомовних інтернетах часто згадуються як EVIL (зло). Electronic Viewfinder, Interchangeable Lens.